Діти живуть своїм життям і бачать світ не таким, яким бачимо його ми. Перебуваючи увесь час у процесі пізнання, дитина могла б не витримати натиску інформації, яку повинна засвоїти, у випадку, якби не її здатність у всьому бачити гру, забаву. А тато й мама практично по життю забувають про цю тему. Їм здається капризом, що маляті необхідна певна тарілка, або він хоче сісти саме на це місце, а не на те. Хоча нічого не варто запитати заздалегідь у яку тарілку покласти кашку, або в який кухоль налити сік, дорослі часом самі провокують конфлікт.
Через неуважність до свого маляти, ви наносите йому душевну травму. Згадайте - «Щастя, це коли тебе розуміють». А коли не розуміють? І не хтось, а найбільш близька й люба людина - мати?
От ілюстрація, випадок з життя. Зустрілися ненавмисно на вулиці 2 колишні однокласниці, присіли на ослін. Одна з них була з маленьким сином. І що бачить і чує мати, яка, зрозуміло, хочеться похвастатися своїм чадом? Маля підходить до чужої жінки й говорять: «Тьотю, ти жаба!» Звідки дитині знати, що це може виглядати як образа? Але мати стала вимагати вибачень, довівши бідолаху до сліз. Слава богу «тітка» догадалася запитати: «А ти хто?» - «А я зайчик-побігайчик, а мама мишка-норушка».